Інструкція до реальності

 

                                                       Розділ 1. Хто ви?

 

   Дуже просте питання, здавалося б, так? Давайте відповімо на нього. Що ви сказали? Людина? Так, була справа, коли Платон визначав людину, як двоногу тварину доти, доки Діоген не приніс їй півня, тоді до визначення додали «без пір'я». А згідно з казкою Кіплінга, Мауглі вважав себе взагалі вовком, оскільки був вихований у вовчій зграї. Що цікаво, так те, що цей персонаж мав реальний прототип.

   Жінка чи чоловік? Ну, це можна виправити, запитайте, наприклад у одного з братів Вайчовські, співавтора фільму «Матриця». Кажете, що ви фахівець такої професії? Це ще більш виправно. Змінили професію, і вас не стало так? Ну, а якщо у вас все запущено і ви визначаєте себе як жителя такої країни, та ще й з національністю та певним кольором шкіри, очей, волосся, то, швидше за все бід у вас, як у всієї країни — перераховувати їх можна годинами .

   Давайте ще трохи спробуємо. Говоріть що ви син, дочка, батько, мати, брат… Можна посперечатися, якщо це перше визначення, що вам спадає на думку, то у вас сімейних проблем-завдань вистачає на стільки, що читати цю книгу ви можете, хіба що, в туалеті або у транспорті.

   Можливо, ви думаєте, що хтось інший пояснить вам хто ж ви? Скаже, наприклад, що ви хороша, чуйна людина. Однак, правда, що завжди знайдеться весь спектр характеристик від різних людей. Одні, так чи інакше, вважатимуть вас брехливим… ну, тут епітети самі підбирайте, а інші, звичайно, позначать вас дуже привабливою особистістю.

Правда ж у тому, що для того, щоб зрозуміти хто ви, вам не потрібно доводити іншим, ким ви.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Все це нашарування, а що реально? Давайте звернемося до тіла. Здавалося б, тут просто — це тіло. Ну що ж, підстрижемо нігті та волосся — ось лежать частини вашого тіла. Тепер багато вас? Чи ви зменшились? А як бути із заміною чи втратою органів? Голова професора Доуеля з відомої фантастики — це, ймовірно, і є він сам? Звужуємо пошук - мозок і є ви? У медицині відомі випадку втрати частин мозку і при цьому людина залишалася собою, тобто я не зменшується від того, скільки у вас мозку в безпеці.

Покажіть на себе. Скажіть: «ось це я». Куди ви вказали? В ділянку грудей? А тепер покажіть жестом: «ось мої думки про мене». Куди ви вказали? На голову? Цікаво, чи не так? Нашими жестами ми демонструємо підсвідоме розуміння того, хто ми є.

Отже, ми знаємо, що у нас є: тіло, розум, думка про себе, думка інших про нас. Хто це має? У того, що Я є і не підлягає визначенню. У цьому полягає істинне знання про себе: «Я знаю, що Я існую», або просто «Я є». Це єдина істина, в якій вас не переконає жодний філософ, ніякий лікар і жодна релігія з її сектами. Втім, ви завжди можете вирішити, що вас немає, якщо...

    _cc781905-5cde-3194-bb3b-136d

   Тепер досить ясно ви можете усвідомити, що у вас, як у «Я», є тіло і є. Ваші думки створюють вашому тілу всю ту атрибутику, яка навішується «згори», але ніяк не зачіпає «Я» — стать, національність, громадянство, професію, сімейний статус, релігійні уподобання та інші нашарування.

Осел зустрічає прапорщика і запитує: Ти хто?

Прапорщик відповідає: Я офіцер

Осел відповідає: «Значить я кінь».

 

Якщо прапорщики образилися на анекдот, то вони не зрозуміли, хто вони. Якщо образилися осли, то...

Ми легко розуміємо, що є «Я». А що є? Є те, що ваше Я управляє. Перше, що вам спаде на думку, звичайно, ваші руки, ноги, очі — ось упоралися, кудись їх подвигли. Але! Подивіться, адже ви керуєте диханням. Чи можете ви його затримати? Звісно. Ви керуєте думками. Ви можете вибрати тему для роздумів? Звісно. Так давайте займемося справою і почнемо використовувати те, що насправді належить вам і чекає від вас управління.

Вам належить те, що ви керуєте. Просто ви не усвідомлювали, чим можете керувати. У цій інструкції ви отримаєте повний перелік можливостей, що закрутить вам голову. Краще, звичайно, щоб голова не крутилася, а набула ясності.

    Справа тільки за вами, візьмете ви на себе керування, або знову віддасте його іншим,

 

Розділ 2. На борту

 

 Отже, оскільки ви вже досить доросла людина, щоб читати цю книгу, значить, ви вже в дорозі і вам не потрібно давати інструкції як потрапити в цю реальність. Для наочності опису, давайте уявімо, що ви той самий "Я", який капітан корабля, що пливе океаном життя. Корабель – це ваш набір всього, що ви звикли вважати собою, але капітан тут лише один – ваше «Я є».

 Куди пливемо?

 Ви що, думаєте, книга буде за вас відповідати? Ні, це ваше плавання. Якщо ви самі відповісте на всі питання про себе, ви припливете туди, куди захочете, а якщо за вас будуть давати відповіді інші, ви будете там, де вони хочуть вас бачити.  Згідні? Давайте спробуємо розібратися, де ви є.

 Якщо уважно оглянути ваш корабель, можна виявити, чий вплив на курс корабля був визначальним. Ну так, звичайно, ви найголовніший капітан, але…

Індіанець купив мотоцикл, сів на нього, проїхав вулицю і врізався в перше дерево.

Опритомнів, у нього запитують: «Що трапилося?»

Індіанець відповідає: «Звичка розслаблятися у дорозі. Кінь сам шлях додому знаходив».

 Що чи хто привів ваш корабель у дане місце? Якщо ви киваете на обставини, то ви поганий капітан. Уявляєте, сідайте ви в літак, а пілот каже по інтеркому: Шановні пасажири, я капітан авіалайнера Безхребетний. Зараз ми злетимо та полетимо туди, куди нас поведуть обставини». От був би веселий політ, чи не знаходите? 

 Ви як капітан, можна сподіватися, визнаєте, що ви керували вашою подорожжю. А тепер подивимося, хто впливав на вас при виборі курсу.

По-перше, звісно, виховання. Що вам заклали ті, хто вас виховував, те й дало стартовий ривок. Ось він вітрило з написом «ти маєш бути…» — одне з основних, що досі надуване вітром на вашому кораблі.

По-друге, соціальні переконання. Тобто, громадська думка, яка вас оточувала в момент вибору кожного повороту на вашому курсі. Думка говорила вам приблизно таке: «Ти живеш у найкращій країні, якій зобов'язаний служити, ти народжений у таких звичаях, яким зобов'язаний слідувати». Іноді жорсткіше: «ти маєш так одягатися, таку зачіску підтримувати, таку штуку носити на голові, чогось там відрізати ...». У результаті ваше суспільство вам формує правило: «ви добрий, якщо…». А інакше ви поганий, а це значить недолюдина. Цікаво, наскільки ваше "Я" від цього погіршується? Загалом це вітрило на вашому кораблі можна назвати: «так правильно…».

 По-третє, ваші особисті уподобання. До речі, чому вони не на першому місці? Відповідь проста - тому що ви ніколи не замислювалися, хто ж ви такий, і які саме у вашого «Я» є уподобання. Звичайно, ви заперечите, що замислювалися, але, зачекайте робити висновки. Насправді замислювалося не ваше "Я", а ваш набір перших двох нашарувань. Перші два вітрила, які вас тягнуть в океані. Ваше третє, за змістом головне вітрило, знаходиться попереду інших, але вітром він не наповнений. Перші два його заступають собою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Виходить така картина: вас тягне «ти повинен» і «так правильно», диктуючи умови вашим уподобанням. Ви не згодні? Якщо не згодні, то повертаємось на борт, дивимося, де ми плаваємо. Вам подобається? Якщо так, йдіть насолоджуватися вашим плаванням, не переривайте задоволення від чужого керівництва вашим життям, інакше вам доведеться брати самим штурвал до рук і тоді відповідальність ляже на вас.

Якщо вас не влаштовує ситуація, виходить так, що перші два вітрила ви свідомо вибрали, погодилися, що вони вас кудись тягнуть, а потім ви незадоволені результатом. Швидше за все, ви не обирали, а просто погодилися з тим, що ви щось комусь винні. І якщо ви збираєтеся далі погоджуватися жити для відповідності чужим вимогам, то який кінцевий шлях? Пенсія, старість, склянка води від медсестри в останньому притулку?

 Ви скажете, ні, стривай, у мене є важлива місія. Ага. Яка? Давайте сформулюємо, куди ваш корабель має запливти, щоб ви виконали важливу місію. Бажаєте виховати дітей та зробити їх забезпеченими? Думаєте припливти в якийсь порт «Все для дітей», взяти там на борт потрібну вам кількість дітей, дати їм, корисні на ваш погляд, настанови, потім поставити для них вітрило №1 і підштовхнути кораблі ваших спадкоємців? Звичайно, гідна ціль. На цьому можна відкласти книгу, нехай ваші діти її далі читають, можливо, вони зможуть розірвати це нескінченне коло життя заради інших.

 Візьмемо інший приклад «важливих» місій. Острів під назвою "моя справа". Ви знаєте курс і будете триматися його будь-що, жертвуючи всім і вся, заради досягнення вашого раю. Можливо ви навіть допливете. Це, звичайно, гарний острів, де ви є повноцінним господарем. Там ви створюєте незрівнянної краси краєвид. Ви готові витрачати все життя, все краще та краще прикрашаючи ваш острів. Ви готові вставати на зорі і падати в знеможенні вночі, щоб зробити ваш острів прекраснішим. І, звичайно, ви сподіваєтеся, що острів оцінять інші.

 

«Дорога, вибирай на карті будь-яке місце, на якому ми влаштуємо незабутній відпочинок».

«Так це винна карта»!

"Ну і що? Вибирай»

 

 

 Ваш острів нікому не потрібен. Македонський, Атілла, Чингісхан, Цезар — ці пани завойовували цілі імперії. Ви скажете — але ж пам'ять… А що їм у землі від вашої пам'яті зберігатись краще? А що ваше життя дуже змінилося б — знаєте ви про цих людей чи ні? До речі, перший помер молодим і наказав поховати себе з відкритими долонями, демонструючи, що нічого не взяв із собою на той світ. Троє інших загинули насильницькою смертю, не закінчивши свою місію. Досить типова доля творців імперій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Скажете, що ваш острів потрібен вашим дітям? Бажаєте встромити їм своє вітрило №1 (виховання) і знову по колу? Ви, звичайно, знаєте, що краще для ваших дітей, як знали їхні батьки та батьки їхніх батьків… Ваш вибір. Хоча не факт, що ваші діти погодяться жити на ваш вибір.

 Можливо, ваш прекрасний острів — це служіння іншим? Швидше за все, ви вже постраждали від цих «інших» і ваші страждання ніколи не закінчаться, саме тому, що «інші» зовсім не хочуть, щоб за них хтось щось робив. Ну, хіба з позиції господарів розпоряджатися слугами. Якщо вам подобається бути слугою - вперед, не витрачайте час на читання, господарі на вас чекають. Подобається бути господарем, чекаєте на слугу? Але секрет у тому, що тільки слуга може стати господарем, оскільки він завжди є рабом іншої людини або рабом становища.

 У суспільстві рабів завжди є той, хто зверху, як би ви високо не забралися. А якщо ви той унікальний, хто на самому верху — оберніться, можливо, ніж уже в спині. Хоча, яка кому справа, ваш острів зачахне відразу після вашого бальзамування. Потім вашу мумію розглядатимуть у музеї, попередньо її випатравши і замінивши золоті прикраси на пластик.

 

Гамлет: Скажи люб'язний, ким був цей череп.

Могильник: «Він належав покійнику»…

 

 Що похмуро? Потерпіть трохи, і ми злетимо до небес.

 Життя ваше для Бога? Це круто! Ваш бог, щоправда, виходить настільки слабкий, що без вас не впорається. Чи варто заради цього бога жити? Може, знайдете такого, що заради вас житиме? Якщо ж ви живете не для нього, а за його завітами, то похвально, тут у вас з'являється нове вітрило, яке взагалі самодостатнє і…

 Гей, а що ви тут робите, читаючи цю книгу? Ви ж щаслива людина, яка пізнала істину з усіма наслідками. Ви блаженні і щасливі, як це чудово.

Зачекайте, чому ми про таких людей нічого не чуємо саме сьогодні?

Мертвими вони стають відомими, а живих не видно. За життя «блаженних» штурхали з усіх боків, складно згадати, хто з апостолів помер своєю смертю. До речі, Гугл каже, що ніхто — Гугл там, можливо, був у курсі…

 Ті, які сьогодні на екранах, чомусь не виглядають блаженними, вони весь час рятують світ від чогось, в ім'я того Всемогутнього, хто цей світ і зробив. Смішно, горщик рятує гончаря, а чобіт шевця.

І, зважаючи на все, рятують все це світу вже не одне тисячоліття, причому, пишаються цим, що дуже довго рятують. Зважаючи на темпи порятунку, чекати ще можна не одне покоління.

 

Лектор розповідає про сонячну систему. Один із слухачів раптом тягне руку:

— «Вибачте, коли ви сказали сонце почне гаснути?»

— «Через десять мільярдів років».

— «Фух, — полегшено витер лоба, що запитує. — А мені почулося мільйонів»

 

 А яким методом рятувати взагалі, якщо всі релігії кажуть: «Наш бог найдавніший! Він створив землю ще до Єгипетських Пірамід, тому потрібно точно слідувати його посланням, щоб захистити світ від поганих людей, які роблять не так, як зазначено в книгах, написаних за мотивами оповідань очевидців тих, до кого були образи…»

 Ну, ви свій вибір зробили, а ваш сусід свій, кожен рятує близьких від якихось «інших». Адже кожен має своє ясне виправдання власного вибору.

Для роздумів ваші громадські цілі, в яких ви ігноруєте себе, не мають закінчення, яке вас задовольнить. Завжди залишиться незакінчена справа для нащадків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Навіщо ми так довго зупинялися на вітрилах, які вас тягнуть у невідоме небуття? Та просто тому, щоб слід відрізнити їх від тих, які вам потрібні.

 Якщо ви озираєтеся на чужу думку, то врахуйте, вона завжди тяжить до того, що вже встояло, а все нове прагне задавити. Щоразу, коли вам кажуть "не можна", "неможливо", "неправильно" - це означає лише "я сам не впорався і в тебе не вірю". «Нормальні люди» зазвичай у разі успіху біжать попереду вас, розмахуючи прапором, а у разі поразки - підштовхують вас до багаття, де вони ж і вас спалюватимуть.

 Залишимо «інших», повернемося до єдиного важливого — до себе.

«Я є» — те саме вітрило, яке може привести вас туди, куди ви бажаєте. І лише він. І тільки дивлячись на нього ви скажете: «Так, це зробив я, це вибрав я, і я відповідаю за цей вибір».

 Але навіть цього мало.

 Ваш вітрило той, який перетворює вашу подорож на пригоду. Ваше вітрило щодня занурюватиме вас у стан радості. Замість безглуздого шляху «заради страждання…», приємніше йти під вітрилом грайливої, радісної насолоди життям.

 Ви вже на борту. Ви вже можете використовувати потрібне вам вітрило.

  Хороша новина — ви можете підняти нове вітрило прямо в цю мить.

 

 

Розділ 3. Як почати використовувати себе для своєї мети.

 

 Ви відокремили себе від своїх атрибутів, ви подивилися на те, що вами рухає. То де ж цей «Я» і як знайти правильний курс?

 Озирніться назад. Скільки вже років ви живете в стані «ще трохи піднапружуся, а ось потім…». Ви помітили, що потім ніколи не приходить? Ви думаєте, ви мало напружувались? Запитайте в інших, скільки років вони живуть у цьому стані. І скільки людей ви особисто знаєте, які дожили до «потім»?

 Якщо ви знаєте тих, хто щасливий, подивіться, як вони живуть. Головна їхня відмінність — це те, що вони живуть щасливо вже зараз. І головне — їхнє щастя залежить від граничного набору тих чи інших благ, кінцевого списку те, що треба зробити у житті. Спочатку вони щасливі, а потім список. Або точніше, їхнє життя йде «всередині» складання списку. Це так само очевидно, як ви спочатку повинні підстрибнути, щоб потім опинитися в повітрі, а не навпаки.

 

Мулла Насреддін приймав гостя. У глечику закінчилася вода, і він покликав сина.

— «Синку, сходи за водою», — сказав Насреддін. Потім дав синові потиличник і додав:

— «Дивись, не розбий глечик»!

Гість сильно здивувався: «Навіщо бити дитину, якщо глечик ще не розбитий»?

— «А яка буде користь у потиличнику, коли глечик уже буде розбитий»?

 

 Ви вже почали задаватися питанням, а як же «Я», де його, тобто «мене» шукати, якщо ми так довго бродимо навколо та навколо?